Прокрався промінь крізь нічне віконце,
сріблястий місяць милий, молодий.
Чарівну Землю полонило Сонце —
обвило душу, як пекельний змій.
Воно зігріло тіло — й не питає...
Та й відпустило в поле погулять...
Там небом хлопець чепурний кружляє,
бо хоче Землю любу обіймать.
Танцюють разом у небеснім вальсі,
прекрасна діва та юнак німий.
Любов свою ховають рано-вранці,
коли встає Володар мовчазний.
Спочатку гріє! Потім з них спитає...
Спочатку пестить! Потім запече...
Любов чужу до раю не впускає,
бо більше всіх кохає він себе.
Отак і люди гріють, зігрівають,
а згодом серце в глині запечуть.
Устами люблять в душах обпікають!
Коли спечешся в рабство заберуть!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875101
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: Олег Крушельницький