Холодний дощ небесна сіє вата.
Виблискує квадратиками брук.
Така печаль – на слово полювати,
коли воно відбилося від рук.
Десь ходить, наїжачене і дике,
обламуючи пальчики суцвіть,
Або комусь чужому тихим криком
у душу розтривожену кричить.
Було ж отут – і ось уже в тумані
занурених у темряву віків,
Не допоможуть й тисячі капканів
розкиданих по світу словників.
Ну де ж ти, слово? Де твоя криївка?
Окрай яких ти грієшся багать?..
Воложить дощ. Виблискує бруківка.
І тільки ноги лунко тупотять.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875136
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.05.2020
автор: rutzt