[b][i]
З утробу прив'язані - не розв'язати,
Ні зараз, ні в іншому світі...
Ніхто неспроможний зв'язок цей порвати -
Бо мати, завжди, там де діти.
Бо ними живеш, надихаєшся, вчишся -
Вони ж бо твоє майбуття.
Єдине, чого у цім світі боїшся -
Образити їх почуття.
Колись не відчути, що треба їм ласка,
Або мамин мудрий "батіг"...
Та вчасно навчити, що доля - це казка,
Якщо сам все справдити зміг.
Зусиллям, завзяттям, знанням, серцем щирим,
І вірою в себе - завжди.
Навчити, коли розіллється все сірим,
Де промені світла знайти.
Як стати на шлях, де можливість творити
Для себе б твій парост знайшов.
Як в злагоді з світом майбутнє створити,
Продовживши в дітях любов...
P.S.
Живу, надихаюсь і тішусь, що маю
Для досвіду й роздумів час,
Про долю щасливу і мудрість благаю,
Для тих, хто в думках повсякчас.
[/i][/b]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875298
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.05.2020
автор: Vita V-D