Очерети, очерети…
У них сховавсь спочити вітер,
Вміщався довго, щоб лягти
І перестав ураз хропіти.
Лягла на воду тишина.
А штиль зробив гладеньке плесо,
Усьому вітер був вина,
Бо зяб з води взяла і щезла.
Набіг легесенький туман,
Клубитись став, будивши вітер.
А очерет неначе пан,
Збирався пухом в даль летіти.
Заснуло все. Качки вляглись.
Захід щораз ставав темніший.
А Місяць Богу помоливсь,
Зробився трішки золотіший.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875348
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Віталій Назарук