Ріднішої нема ніде людини,
Її любов нас по життю веде
І неважливо донечку чи сина,
Дитя її біляве чи руде,
Слухняне чи частенько бешкетує,
"Гризе граніт" чи "зуби береже"...
Її молитва нас від бід рятує,
Коли, здається, край прийшов уже.
Усе життя опікується нами
І молить Бога все життя за нас
Невтомна, все прощаюча нам... МАМА,
З колекцією зморшок від образ.
Шануймо ту, що нас під серцем носить,
А потім в серці все життя своє,
Щоб сивина її не вкрила коси...
Ми — діти, лиш коли в нас...
МАМА є.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875370
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 10.05.2020
автор: Патара