Стежина припадає до струмка,
Бо спрагла і води попити хоче.
О, та вода – холодна і м’яка,
Щоразу їй про це струмок дзюркоче…
Бере початок у старій вербі,
На волі – трохи набирає силу.
Я вдячна за таку красу тобі,
Що ми у гущі лісу заблудили.
Мов у люстерко дивляться хмарки
Тендітні та легкі, красиві й милі.
Мелодію, що знають лиш струмки,
У лісі ми з собою прихопили.
Звучить вона, доноситься здаля,
Її несе відлуння небокраєм.
Немов тендітні руки скрипаля
Біля струмка для двох про вічне грають...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875542
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.05.2020
автор: Білоозерянська Чайка