НА РОБОТУ (проза)

                 Змалечку  мене  мама  знайомила  з  творчістю.  В  той  час  вона  заочно  навчалася  в  культосвітньому  училищі,  тому  грала  вдома  на  баяні,  щось  наспівувала.  Працювала  вона  тоді  художнім  керівником  сільського  Будинку  культури.
                 Вперше  вона  мене  взяла  на  концерт,  коли  виповнилося  мені  років  три.  Найбільше  тоді  мене  захопив  хоровий  спів.  Змішаний  хор  на  величезній  сцені,  народні  пісні,  могутні  та  дзвінкі  голоси  –  це  було  неперевершено.  Я  не  знаючи  слів  підспівувала  їм  і  уявляла  себе  артисткою.  
                 Дома  я  зразу  ж  влаштувала  концерт  для  своїх  домашніх  глядачів.  Замоталася  в  хустку  -  зробила  плахту,  як  у  артисток,  стала  на  лежанці  і  в  образі  як  ведуча,  почала:  «Українська  народна  пісня  «Закувала….»  -  забула,  що  далі  і  почала  знову:  «Українська  народна  пісня  «Закувала…»  -  і  цього  разу  щось  пішло  не  так.  За  третім  разом,  я  без  зупинки  оголосила:  «Українська  народна  пісня  «Закували  горобці».  Мені  всі  голосно  аплодували,  а  я  вклонялася  так,  як  і  хористи  після  виконання  пісні  «Закувала  зозуленька».
             Щодня  я  просилася  з  мамою  на  роботу,  бо  вже  тоді  знала  що  це  моя  стихія.      В  клуб  ми  йшли  Беївкою,  навпростки,  щоб  швидше.  А  там  сцена,  багато  людей,  співають,  грають  ролі…  Я  була  захоплена  цим  процесом.  Було  так  цікаво!      
                 Веселі  техпрацівниці:  баба  Шура  і  баба  Манька  постійно  щось  цікаве  розповідали,  бібліотекарка  тьотя  Надя  водила  мене  туди,  де  багато  книжок  з  малюнками,  директор  Петро  Іванович  в  своєму  кабінеті  мав  дивні  музичні  інструменти,  до  яких  мені  хотілося  доторкнутися,  діди-кіномеханіки  Санько  і  Володька  постійно  були  чимось  зайняті,  то  стрічки  перемотували,  то  афіші  малювали,  то  перераховували  білети  і  виторг  за  сеанс.  На  другому  поверсі  завжди  лунала  музика:  діти  навчалися  грати  на  баяні  і  піаніно,  а  у  крайньому  кабінеті  цілий  оркестр  грав  на  духових  інструментах.  Мама,  інші  тьоті  та  дяді,  співали,  готувалися  до  концертів,  писали  сценарії...  І  я  вирішила,  що  теж  хочу  так  само.
                   З  того  часу  почалася  тяжка,  але  така  приємна  робота:  разом  з  мамою  співали:  «Ішли  воли  із  діброви»,  «Гиля,  гиля  сиві  гуси»,  я  вчила  пісеньку  «Я  маленька  Українка»  та  почала  знайомитися  з  гуморесками  Павла  Глазового.
               Мій  дебют  на  сцені  відбувся    на  весняному  концерті.  Всі  вивчені  вдома  номери    я  показала  односельцям.  Смішила  гуморесками:  «Кухлик»  та  «Попутав»,  співала  і  раділа,  що  стала  артисткою  у  три  з  половиною  роки.
[i](*-  на  фото  я  на  роботі)
[/i]

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=875582
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч