Ішли степом понад гаєм
двоє козаків.
Потомились, кажуть: "Сядем,
треба відпочить..."
Пишне дерево з гілками
стояло в степу...
Не змовляючись, думками
сіли в холодку...
На бандурі один грає,
другий слухає...
Раптом один помічає,
що Смерть до них йде...,
Він і каже: "Утікаймо,
вона ж нас уб"є!"
Другий каже:"Почекаймо,
може й промине!"
Смерть же їх не проминула,
підійшла до них:
- Ось і вас я вже впіймала
волоцюг таких!..
- Годі вам уже гуляти,
меди - вина пить...
На той світ хочу забрати,
прямо у цю мить...
Один каже: "Твоя воля,
раз прийшла, бери...
Перед Смертю, милостива,
дозволь покурить!"
- Ну, коли я милостива,
То вже покури.
Після курива хвилина
і тоді помри...
Вийняв люльку козак й чтиво
Смерті поклонивсь...
Закурив, а у тій люльці
тютюн був міцний...
І полинув з тої люльки,-
міцний дух та дим...
Смерть дихнула, та й відчула,
нестерпний той дух...
Не втерпіла й відсахнулась,
відійшла у бік...
Каже вона козакові:
- Ну й поганий дух,
і для чого ти це куриш,
і береш до рук?
Покурив козак неспішно,
розійшовся дим...
Смерть вернулася з косою,
готова махнуть...
- Стривай, пані милостива,-
другий це сказав,-
І мені, прошу, дай пільгу,
понюхать табак!..
Смерть зиркнула й каже: "Нюхай,
й мою милість знай!"..
Козак взяв з ріжка понюшку,
нюхнув й духнув в бік...
Крякнув, другий раз понюхав,
видихнув знов в бік..
- А що ж, воно добре дуже?-
запитала Смерть...
- Як кому, пані вельможа,
можу й вас вгостить...
Смерть взяла його понюшку
і нюхнула раз...
Закрутило в неї в носі,
чхнула кілька раз...
- Цур йому,- каже,- погане,
гірше ніж той дим...
Як таке ти можеш нюхать,
як дихаєш ним?..
Козак каже: "Отак, бачиш,
мучуся весь вік,
пороблено, чи наслано,
мушу все терпіть!..
- Коли так, не буду вас я
косою стинать...
То не штука вмерти, чхайте,
ще літ п"ятдесят!..
Так зуміли козаки ті,
уникнути Смерті...
На те ж вони й козаки,
сміливі і вперті...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876179
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.05.2020
автор: геометрія