– «Поговори зі мною, ліс –
про свої радощі й печалі,
мене також колись рубали,
аж чутний був хребетний тріск.
Як справи у сумних борів,
бо і мої, не дуже, справи:
також в житті були заграви,
і різав ніж і дім горів.
Хай людям понесе слова
це джерело, що б'є з під клена.
Проблем на двох – сила-силенна
та зеленіє все ж трава!
Облишмо, Пращуре, жалі –
мене тако́ж валили боги,
та вкотре зводила на ноги
наснага рідної землі.
А щоки наші – не для сліз,
а плечі в нас – тверді, як граби
і ти і я ще ті нахаби,
поговори зі мною, ліс!»
І з крон звучали голоси:
– «Ніхто відплати не уникне.
Настане час і людство зникне
за те, що знищило ліси.»
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876238
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Анатолій Костенюк