Ой зустрів я жінку, жінку, наче писанку
Її полюбив би, вона ж, як та лисонька…
До неї лише пригорнусь, подавай їй шубку!
На годинку задрімаю, з іншим моя любка.
Ой що то за жінка, вона, наче та дзиґа
Не кохання гаряче – пісна мамалига…
Сходжу до сусідки за доброю порадою
Хай серце заспокоїть цілою командою.
Тільки став на поріг – Тобі ми всі радії!
Дітки обступили дружною громадою…
- Ой, таточку рідненький, купи нам по тачечці!
Вас ми покатаємо, як півника й качечку.
Тут вже понесло мене… – Чи таке буває,
Щоб рідного татуся півнем називали?
Ще й не встидаються! Лише одні усмішки,
Поважали б татуся хоч на грам, хоч трішки…
Отаке жіноцтво! Мов наглі, кусючі оси!
Достали так своїм «купи», що ходжу вже босий.
В. Ф.-23.04.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876283
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 17.05.2020
автор: Веселенька Дачниця