Байдужої повільності, посильний,
тобі я не пробачив і з тих пір
звалив тягар на плечі непосильний:
здійснити те, чого не зміг Шекспір.
Схилилась ніч над склепом Капулетті.
Стою біля холодної стіни.
У домовині стомленій Джульєтті
напевно сняться про кохання сни…
Вслухаюсь. Раптом, пролунали кроки.
Ось постать показалася в імлі.
– Ромео?.. Пальцям холодно від крові.
Паріс убитий. Квіти на землі.
Правий Шекспір, нічого тут не вкою!
Осушений флакон упав до ніг.
І вже, моєю власною виною
Джульєтта прокидається в труні.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876352
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.05.2020
автор: Анатолій Костенюк