Минали дні, минали ночі
В хворобах, голоді й страху.
Чи чоловічі, чи жіночі
Гойдались трупи на даху,
Які нагадувати мали
Про марність втечі звідтіля.
А люди тут щодня вмирали...
І я, і вся моя рідня
Сюди за те лиш загуділи,
Що народилися не там —
Де люди людяність поділи
Десь у колгоспі, і катам
Віддали тих, кого просили:
Чоловіків, жінок, дітей...
Вели і били що є сили,
Нас не сприймавши за людей.
Минали дні. Минали ночі.
Болів живіт. Холола кров.
Дитячі крики. І жіночі.
Когось хтось різав. Чи споров.
Немов тварини. У неволі.
Жили, вмирали... — не-жили.
Пересувалися. Поволі.
І йшли туди... куди вели...
Ми вздовж стіни... Востаннє встали...
І офіцер... Уже кивнув...
Нас вбили ті... з ким ми зростали...
Світило сонце... Вітер дув...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876540
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Чарлі