Шелестить вітер вечору листям
безкінечні зізнання в тузі,
які в своїх блуканнях за щастям
у самотності грів, у сльозі.
Та мовчить вечір в відповідь ніччю.
І не зронить ні пари із вуст.
Бо зітхання ті вітрові лічить.
Бо шукає в чеканні все глузд...
Ти ж мені не мовчи ані миті!
Хоч думками, хоч леготом мрій
долітай до моїх! Дай їм приті...
Лиш мовчанням ти сумнів не грій.
Хай у час, коли важчає втома
і самотність липка стулить рот,
скроні подих торкнеться: "Я вдома!"
Погляд зцілить мій світ від гризот.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876550
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.05.2020
автор: Мар’я Гафінець