Ти зрозумій, що пам'ять
гостра о цій порі.
Зібрані ми вітрами.
Ватри вогонь горить.
Хтось приймача вмикає,
інший поверх голів,
ніби не помічає
крони струнких борів.
Вклала на землю втома.
Десь за межею сну,
тепло, неначе вдома,
вітер торкнув струну –
в серці, чи то в ефірі
чисту, як перший сніг;
це у моїй квартирі –
твій неповторний сміх.
В тихий січневий вечір
ніжна голубизна.
Мила моя, сердечна,
виглянь мене з вікна,
в небі злови очима
ватру на мить одну,
легко здвигни плечима,
що їх в цю мить торкну.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876580
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.05.2020
автор: Анатолій Костенюк