Ти на ложе лягла, натягнула сорочку,
Візерунками вишивки, сонячні знаки.
Я торкаюсь їх, пещу... Але це не точно,
Під сорочкою руки, натільні атаки.
Жар долоні здіймає, лоскоче сосками,
А тканина пожари надійно покрила.
Біле личить тобі, о яка ти вродлива!
Підпираю, малюєш на комірі злами,
Що шалено дівочі окреслюють перса.
Мені очі вивчаєш і птаха небесна,
Підіймає здивовано крилами брови -
Я заходжу...
О точно, це не випадково!
Не випадок тканиною квіточки вишив,
І злучив наші пестощі, дихання, мову.
Розриваю сорочку, де скрикує тиша,
Де на тілі орнаментом шепіт наново,
Ми одежі зминаємо знову...
І знову...
#ОлегКупрієнко © 29.03.2020р.
#поезіяОК #вишиванка 🇺🇦💗
#еротика
без цензури 👇
[url=""]https://t.me/poetsleep[/url]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876715
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 21.05.2020
автор: Олег Купрієнко