Як нерозділена любов,
То нерозділене й кохання.
Надії зерна знов і знов
Сієш по ниві сподівання.
Росточок, може, проросте,
Душу і серце відігріє,
Квітка любові розцвіте
І крила виростуть у мрії.
Свіча любові ледь блищить,
Та тліє у душі надія,
Що Купідон знов прилетить,
В серце коханої поцілить.
А Купідон десь загуляв,
Чи затупились його стріли,
Чи може лука він зламав?
Чи під дощем розмокли крила?
Вогник погас. Що ж так буває.
Лиш бурштином розталий віск
Тобі ще може нагадає,
Що ти в кохання був лиш гість.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876949
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Микола Нагорний