В полях нуртують зоряні джерела –
Піду до них і зачерпну снаги,
Води живої принесу в оселю
Через незаймані сніги.
В житті до них вертаюся щомиті –
Зове мене прабатьківський поріг
І стежка тепла в споришевім цвіті –
Душі моєї оберіг.
Бо тут мій рід, дитинства світ,
Земля, що колись народила,
Її вічну красу я у серці несу
Незбагненну, як зоряне диво.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=876960
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.05.2020
автор: Синевір