Троянди

             Поема

                                                           Марії  Приснодіві  найулюбленішій
                                                           із  земних
                                                             з  любов’ю  і  трепетом  присвячується

1

І  хто  простий  —
чутливий  як  троянда...
Це  Ти  не  дав  —  любов  Твою
проспати;
І  сонцем  піднімаєш  
аромати...
й  весну  життя!
Ще  й  бриз  життя  —  як  горам  Андам!
І  сонцем,  й  ранком  —
в  серці  став  Ти.


Бо  без  любові  —  як  трояндам
                                                                                 опадати...
Так  ранок  Ти!
і  аромати  —
і  так  Ти  дав  Себе
любов’ю  нам
вдихати!

2

Це  буде  і  крізь  мене
й  тут  без  мене
що  сльози  й  слово
що  із  серця  —  то  священне
що  слово  із  любові
                                                   вже  не  з  голови
і  лепети  трави  у  світлі
то  є  молитви
поет  —  священник  в  своїм  роді
і  це  не  з  голови
і  слово  в  що  вгризались  корови
слово  вознесло  молитви
і  слово  молоко  вознесло
хіба  не  чулі  ви?

ви  бігли  б  за  
метеликами
не  чуючи  трави  —
якби  не  молитви?

тож  в  ступнях  ніг!    —
і  помолились
ви
слово  вознесло  молитви
живете  у  любові  ви!
Благословенні  в  Бозі  ви.

Так  ранок  Ти,
а  аромати  —
це  дав
любов’ю  все  вдихати!

3

вдихать  —
мусони  змінювати  на  пасати
вдихнеш  —
безмірність  Світла  на  всі
                                                             космоси
                                                             кошлатії
вдихать  —
любов  же  наближатиме
                                                               яка  є  Богоматір!
це  океани  й  космоси  —
                                                                     вдихати
це  пахнуть  як  не  пахнуть  всі  троянди
                                                                                       і  плеяди!
я  так  запах  —  що  щезли
                                         всі  атланти
                                         і  плакати
це  так  тому  
що  в  мені  Божа    Мати!!
час  то  згортається  —  
                                           як  вічністю  вторгатись
то  розгортається  дрига  руками
що  любов  —  слово  може  накренити!
що  так  святі  волали  —
                                     яка  це  любов  в  Матері
                                                                                     не  знали!
та  й  скрикнуть  —  яким  рано  потопитись!!

розлити!
і  розлити  —  і  розлити
рознюхуватимуть!
науки  й  протестанти  і  триглодити
                 така  Троянда...
не  попустила  —  ні  роздушитись
                                                             ні  втопитись!!
а  Їй  поеми  йдуть  —  окремі
Бог  
є
безпечніший
для  мене
в  Першій  темі

4

це  буде  тут  без  мене
і  крізь  мене
і  слово  й  сльози
що  із  серця  —
вже  священне!

і  в  монітори  вправитеся  ви
і  слово  ніби  все  без  голови
а  все  —  з  любові!!
бо  вас  коситимуть  сильніше  від  трави
возновитиме  у  літаючі
любові
острови!!


щоб  Бога  знали  ви!!
як  бриз  життя  —
вам  
горам  Андам
а  сонце  і  здійматиме
вам  аромати!  —
чулим  трояндам!
в  скельця  позирити
але  Бога  кохати!
і  як  живим  й  ще
трепетним
трояндам...

24.05.2020,
свято  слов’янських  просвітителів  Кирила  і  Мефодія

адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877128
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.05.2020
автор: Шевчук Ігор Степанович