- Великий піст 1655 рік -
Скрипом кричать, підводи
писком скриплять, вози
Коні, рябі, да чорні
волів ведуть, з дітьми.
Курявой, підіймає
порох з землі, каблук
Мірной ходой, ступає, сотня козак.
Та, в’юк
кожному, давить плечи
В кожного, мрія є, що:
- Десь отам, далече, щастя його і є.
З вишнею, з ганком, з тином
з дітьми… Допри лиш, крам!..
Шеляг, да «рупь с полтіной» (рос.)
видано, грошей нам.
Їдем, трясе нівроку
в когось, скрипить сідло
Стукіт, відер та кроку
неспіхом, діло йшло.
Грузло було, в болоті
разом, тягнули його
Коли, натрапляли на борті
то, було в меду, чоло.
Он, з люлькою скаче, чубатий
хрещений в бою, козак
Він, ніби летить, до хати
не мов, задніпровський, птах…
…Кінь, як дьоготь – ворон чорний
Герасим, черкас моторний
Рубаний шаблЯми, стріляний кулЯми
Було діло, у бою, та, з коханой, у гаю.
Отаман посіяв в серце
безліч мрій, ну, десь відерце
І гадав, поки дійдуть
добрим, пагоном зійдуть.
Ось тому, версти шляхів
не лякали козаків.
На заваді їм, ставали: вовк, розбійник…
Де, стріляли, де, рубали шаблями
а де, били граблями.
Як оті, наймити
йдуть москві служити
Полишая, Ставище, йдуть
на давнє, згарище
Щоб, осіли на віки, в Дикім полі, козаки.
Там, де шляхта б, не чіпала
і грошей було б, чи мало.
Залишають, свій кордон, в Слободу…
Де, інший трон
їм дає і волю й землю
Ну, так - ніби, не напевно
Кажуть: «Брешуть!», кажуть: «Ні!»
Перевіримо, самі.
- 24 червня 1655 рік –
В білій сорочці, ранок
в променях сонця, гай
Жайвір, вітає світанок
зорі та ніч, прощавай.
Хай новий день, буде добрим
щастя, хай він, принесе
Та, стук сокири, черкаса
вітер, в Луку, віднесе…
(рос.) - «Батюшкі!!!» Борті та бджоли!
Знову, отаман ловчить
Станом стоять, в моїм полі
й мріють, гайок прихопить.
Був же, цікавий малюнок
дивний такий, натюрморт
фарбами! Перший, гатунок!
Замість ідилії - полк.
Білоцерковський, гетьманський
мріють, фортецю ладнать
Щоби, нащадок османський
край більш, не зміг грабувать.
Писано лист, Олексію
(рос.) «Прошеніє», дано йому
Московія, теж має мрію
та віри, не йме ні кому.
- кінець 1655 року –
Вдруге, вже гримають в двері
(рос.) «Молім і просім..!», в листах.
- Ляхи, татари, підперли
та, марний, путивльський: «Ах!..».
З дружинами, з дітьми, у ПОЛІ, на возах
Та місце, все ж є
серед річок трьох, прозорих
Де вьюн, та карась клює.
Бобри, там ладнають хатки
на Пслі, схил повстав стіной
Сума, де є все, в достатку
та, Стрільна, підковой одной.
Фортеця, на схилі, найкраще!!!
Ми, будемо вірні, ти знай!
Служеніє візьмем, найтяжче…
За це, землі й гроші, подай!!!
- Квітень 1656 рік –
Завзяття, помічєно царем
лише, на умовах, таких:
Бортєвих дубів, не чіпати!
Щоб, в лісі, було без доріг!!!
А то, ну як завжди, в нас, буде.
Шляхи, ти ледь встигнеш, владнать
До тебе, з усіх, від усюди
на ганок, полізе, тать.
Осядь!.. На чорнозему, дивнім.
Обіцяно, луки, та ліс…
З державництом, все примітивно
в дорозі, розтягують віз!!!
Отаман та сотня, ладнають
гуральню, горілку курить
Лиш, з пива й вина, гроші мають
й тютюн, можна добрий купить.
Де, пильнеє око, та розум
керують, натхненной рукой
Розквітнуть, барвисті троянди
та, стануть млини, над Сумой…
Тут, кожен при справі!!! Герасим
дозорних, на шлях спорядив
Той, в лісі, той, в полі.
По праці, гурт дужий, хлібину ломив.
Громадой, живе черкас дружньо
до ладу, привчить хоч кого
Чуже, красти - гріх, осоружне
те діло, для честі його.
- 1 липня 1656 рік -
Щоб солов’ї, співали лиш навмисно
Заведено «ПОРЯДОК, тут і там»… (рос.)
Прибуде, воевода, щоб у лісі
Фортецю не збориму, збудував.
Черкас, між тим, сволок заготовляє
Дуби - тріщать, клени - летять в друзки
Фортеця, буде, дужа! От такая…
На совість, працювали козаки.
Дворян, Арсеньєв, з ним, із Обояні
Призначено «пригожих», п’ятдесят.
Прийшов, побачив, те от:
(рос.) - «Коні - п’яні, а хлопци, запряжониє стоять…»
Зламалася, гуральня й пару щелеп
В піщалях, догорали фітелі…
Всім зрозуміло, проти пушок, лемент
Як, проти вітру, бризки чи малі.
Табачній справі, теж, на горло стали!
У роті, сухо, нічого палить…
- СУХИЙ ЗАКОН!!! От, милості дістали!
І ще, з млинів «оброк, должон платіть». (рос.)
Тверезість, та безвихідь, роблять діло.
Відвага
тут, з лопатой, там, з кайлом
Бувало діло, так, лопата рила
Що пили, не встигали згризти, «кльон». (рос.)
- січень 1657 рік -
Життєве питання, зкріпило.
Кондратьєв, Арсеньєв, одне
впроваджують, царево діло
Фортецю – двуділ, Сумине.
Прийнято, на службу полкову
в реєстрі, записано все
Черкас, вже козак реєстровий
він, службу державну, несе.
- 7 серпня 1657 рік –
Йде час, воєвода, чатує
все, згідно малюнку
(рос.) «Чертьож, да смєтная кніга…»
- РАХУЄ!!! Де «рупь», де копійку, де грош.
І в дату, святкову: «Як, рік вже!!!»
Він, вдарив чолом, об папір.
До, цÁря, Шекспір, ніби пише
на тему, улюблену, твір:
- В колінах, лежу, ще і лаю
(рос.) «Прошу, но нє смєю просіть…»
Накажеш «кусать», то «кусаю»
й «дружу», як накажеш «дружить».
Веління твої, в моїй праці!
Черкасів пристроїв, щоб жить
Острог обладнав й таємничий
до річки, підземний хід.
Отаман Кондратьєв, гуртує
козаків, міщян, та селян
Хтось, з вилами, так і чатує
а, щоб не дрімать, рве бур’ян.
Ну, зрізали хлопці, там дубів
але ж, збудували острог.
Як, бджоли, гули, текло з чубів
до праці, ставали за двох.
Млинів, вже по річках десяток
податку, пів «тищі», дають!
Є дьоготь, є мед… - з них, податок.
Як треба, то більше знайдуть.
- Суміжной землі, відмежуйте!
Всю, Берліцьку «волость», їм дай!!!
Ці, жваві, то й експлуатуйте
податок, віджене печаль!
Відміряно, землі..! Верст, десять
окружніх, річок та лісів.
(рос.) «Строєльних» дубів, три квадрати…
Черкас, офіційно осів!
- 10 лютого 1658 рік –
Минуло три роки, з осади
фортеця з острогом, стоїть!
Найбільша! З черкаськой громадой!
З стін, пушок дванадцять, стирчить.
З них, стріляно, й було вже бито…
І навчений тим, супостат.
Отамана, кличуть з візитом
до, світлих, царевих палат.
Стандарний, накреслив в масштабі
три річки, та «город Сумін» (рос.)
Зібрали, «строєльниє кнігі» (рос.)
й, по свічці, у церкві, святим…
Так, в лютий, з морозу, рум’яний
ввійшов, до вельможних палат
Від, пишності дійства, вже п’яний
Герасим Кондратьєв й солдат.
З почесної варти, в мундирі! Павич…
Великодне яйце, розписане краще
на ділі, він, шаблею, тілько трясе.
Поклони, вітання, зітхання
папуга, у клітці сидить
Якась, дуже ввічлива пані
монарху, коктейлі чавить.
Він, «пальчіком», манить до себе
знов, робить козак, реверанс.
- Кістлявий, сухий, наче стебел
цей, може й не видать, аванс!..
(рос.) - «Ми, Вашєму ради, прієзду.
Наслишан, о службє твоєй
О, крєпості, новой уєздной
о ссоре, что із-за бортєй…»
Герасим, тамуючи подих
зібравши, всі думи в одне
Із, завчених фразок, доводить
що, кращий, «острог Суміне». (рос.)
І ближче до діла, підводить:
- На поле, на голе, прийшли
Де, ворог та вовк, сірий, бродить
в підводах, похилі й малі.
Нема, чого їсти, та грошей
і щоб, хоч би чимось прожить
Зладнали, маленьку гуральню
щоб, вина та пива, варить.
Тютюн, торгували добрячий
і нібито діло, пішло
Арсеньєв, прибув, з злою вдачей
і все, що було загуло.
(рос.) - «НАДЬОЖА», звертаюсь до Тебе
з благанням, низьким та палким
Щоб, знов торгувать, бо є треби
Кирило, вже згоден, із тим.
(рос.) - «Отказано! Водку варітє
для, собствєнной, п’яной нужди.
Торговлю, махрой, прєкратітє!
Чтоб, нє било, етой – БЄДИ!..»
- Випрошую дозвіл, покірно
без мита, нам, ярмаркувать
Лиш, двічі на рік, щоб дохідно
та, в ближніх містах, торгувать.
(рос.) - «Торгуй! А налогі, по святам!
Торгуй! Цєлий год, бєз оплат
чтоб била, і хата і в хатє…
На, том, і закончім, твой блат!!!»
- Ще, прощу, утримання наше
за службу, як в інших містах.
Коней поморили! Фортецю
звели, на козацьких плечах.
(рос.) - «Отказано! Что там, за мєсто?!
Украіна? Нєт, нє она!
Лєжіт, за людьмі, нам ізвєстна
Татарская мєстность, сполна…
І зємлямі, вас надєлілі, по болєє, прочіх чєркас
- Ви, борті в лєсу, разорілі!»
З, вогнем був, царевий наказ…
Відносини, якось, владнались
та звісно, не так, як хотів.
Свиня, та гусак, не товариш!
Хоч, що би там хто, бубонів.
Вже, тягнуть, у новії рямці
міського устрою, черкас.
Уходницько – бджільна система
громади, тепер не про вас.
Почухав потилицю, свою
питанням, завдався таким
Без грошей вертатись, що в бою
де, всі полягли, буть живим.
Очікують, діти й дружина
гостинців, бажають усі
Той, плаття, а тому, свитина
ще й чоботи, щоб по нозі.
- Журитись не треба, отаман! -
промовив, йому меценат.
Не змірюйте, світ цей, лиш крамом
є, справи, що більше «сулят». (рос.)
Реформу слобід, починаєм
державницьке діло, кипить.
Хто нам, допоміг, тих згадаєм
Ви лиш, те що треба, робіть.
Про, гроші, скажи: Гроші будуть!
Царев посланець, з ними мчить
та десь, загубивсь, по дорозі…
На, ось тобі, кошель, щоб жить.
- 1659 рік -
Ромадоновський – князь, та воєводо
війська помісні, знов реформував.
Названо – полком, військо Білгородське
а, Слобідські полки, до рук прибрав.
Кондратьєв, зі своїми козаками
тієї осені, рушали вже в похід
На Миргород, з московськими військами
в Полтаві, чули, стукіт їх чобіт.
Підкресливши прихільність, московитам
зазначивши, бажання, їм «служить»
Він, став полковником, на довгії, на літа
ще й розпочав, дворян слобідських рід.
(рос.) «Город Сумін», тепер, полкове місто
фортеці сотень, слухають його
Герасим, з усіма, безкомпромісно
веде розмову, владой отого...
Аж ось, татари, стали попід тином
Виговського, товариши прийшли
До стін полізли, а з них, гуркіт, з димом
штани обісрані, лиш, гості здобули.
Тоді, гетман Виговський, шле письмово:
- Мені скорись, бо прийду, все спалю!!!
Не буде в місті, добре та казково…
Герасим, рве листа: «Нє ізмєню!!!» (рос.)
Між двох вогнів, маневрував полковник
Гетьманським та московським, як корсар
Писав, запевнення «про дружбу»
і тим часом: «Бил, бой, с ізмєнніком…
Я, дажє плєнних взял!» (рос.)
Коли були, повстання промосковські
Дейнеків, та Мартина Пушкаря
Споборників, підтримував полковник
Іван Донець, до Сум втік, як щуря.
- 1660 - 1670 роки -
Вдачей Кондратьєв, залізний
знає, хто – що і як – є
Лихо твориш, суддя грізний
чесно здобув, то твоє.
Мав, дві дружини є діти, донька Марія й сини
Всі козаки, ніби литі - чотири, стрункі ясени.
Бажання мав, Герасим, щоб здобуте
вся його, влада, важилі, звання
Була синам. Такі, нещадні пути
життя обірвуть, трьом полковникам.
Лише Андрій, став стольником й дворяном
й найдовший вік, у нього, лише був
Допомогав, і церкві і селянам
за те, пошану, рід його здобув.
В часи руїн, здебільшого, червоний
домішано до фарб
Щоб малювать, як ллється кров
як гинуть люди, коні
Лиш би, комусь, над всім, владарювать.
Кондратьєв, з полком й царськими військами
Веде діяльність – свій, серед своїх
Цей метод, перевірений віками
Шпигунство з розвідкою, ото, спарва їх.
Ходив, на Переяслав. В Чигирині
та, по Дніпру, брататись закликав
Ну, клястись царю, що я буду вірним
в Жаботині, теж «подданних» шукав.
Були бої, у Пісках, та при Варві
Сумський козак, там, не один поліг.
Вмирали, з полковими хоругвами
де, Богоматір, Миколай, Архистратиг.
По вбивстві Брюховецького, гетьманом
став Дорошенко, котрий береги, з’єднав обидва
Його, листування, з Ромодановським
теж, вони везли.
Герасим та Петро, товаришують
Папір, все стерпить, тільки напиши
Про, переймання, долею держави
Завзятті й вірності, до Вашой милості…
Знов, кликав цар, обсипав «похваламі» (рос.)
підсилив вплив, полковник, аж цвіте.
Тут, зміни на Гетьманщині, булавой
вже Многогрішний, власноруч трясе.
Вважаючи Дем’яна, ще не певним
і недостойним, провідних посад
Кондратьєв, по окрузі розсилає, листи
щоб, гетьманство його, не визнавать.
Себе він, бачить, з тою булавою
контркандидат на гетьманство, лиш він.
Цар й Мгогогрішний, листувались, між собою
про той, жаданий, більш усього чин.
З полковником, проведено розмову…
Зазначив: береги, та полюси.
Ввели війська, до міста, щоб, він знову
не написав, в Гетьманщину листи.
Фіаско, в гонитві, за булавою
істотно вплинуло… Герасим, «в доску» свій
Він, бере участь, в заходах спокою
і душе Разіна, повстанницькій розвій.
Передає у Бєлгород, папери
під час, усунення Дем’яна
Від старшин, що, Многогрішного
у глухий кут заперли
Йому віддячив, при нагоді, він.
Присутній був, при здачі Дорошенка.
Охтирський полк, до послуху схиляв
коли, ті бунтували, під Путивлем
Там, миротворець, по хребту дістав.
- 1680 рік -
Всі знають: Якщо треба, то, благай!
Тим більше, цар, такого вимагає:
- Як є, ПОТРЕБА, то бери, тягар!
Я, Бог тобі і не дивись, на небо!!!
Знов, чолобитну, писано царю
Про те, що вік, без сил, та ниють рани
Ходить, не в змозі, да і на коню
вже, не поскаче, острімглав, отаман.
Прохає грошей, за осадчий труд
за села Вир, Старе село, Піщане
За Кровню, Руднєвку, там, остроги «встають»
а в них черкас, цареву службу тягне.
За, старістю моєю, щоб Григорій
спадково став, полковником в Сумах
А я вже, зосереджусь, вийнятково
на, господарських справах, та бджолах.
- 1687 рік -
Той час, прийшов: (рос.) «За, службу і за, рани…»
І за оте усе, що він робив
Герасим, став… Ну, ким же?
Так, «Дворяном!» (рос.)
Герольд, його, гербом нагородив.
Він, свої землі, розділяє між синами
рідня йому, старшини провідні
І з, московитом, і з, гетьманцем шуринами
Кондратьєви, були споріднені.
Зі свого зиску, від займанщин, та оселень
земель, млинів, селянського труда.
Він будував, церкви, щоб, в їхні двері
за вірою, поперла голота.
Монастирі, Успіння, та Предтечи
у селах, школи, при церквах ініцював.
Собор, Преображенський, Воскресенський
що, кам’яницей першой, в Сумах став.
Там, двері в місто, з кам’яной стіною
за муром дужим, церква постає
Барокко стиль, українського крою
Кондратьєв гроші, на перлину цю, дає.
І Воскресенська церква, згодом стане
Останнім прихистком, Кондратьєвих, в Сумах
Бо, скарб, збирав отаман
що, не в’яне
Своїм, синам й доньці, на небесах.
- 1701 рік -
По першім році, нового століття
в Гаю, на пасиці, полковник помирав
Палав закат, пеклися в нім, повір’я
а дух отамана, до Бога, крокував.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877228
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Максим Шелест