З перших днів навчання найприязніші стосунки в мене склалися з однокласницею Людою. З нею ми піддружували ще з дитсадака, можливо тому що в садок ходили найдовше, бо Люда менша від мене всього на місяць, і ми разом з нею запасний рік були в садку.
Чудновець Люда – маленька, худенька білява дівчинка, але дуже серйозна, старанна і відповідальна. В подальшому, всі роки навчання в школі вона навчалася на відмінно. З нею ми сиділи за однією партою. Інколи Люда давала списувати приклади з математики, а я за двох співала, захищаючи честь нашої парти.
Я завжди пригощала Люду тією їжею, що мені давали з дому. Люда з дому їжі ніколи не брала, а все тому, що її бабуся Раїса Іванівна працювала прибиральницею в нашій школі, і завжди після першого уроку приносила з дому тарілку жарених грінок, сирники або оладки. Завжди в коридорі, на столику біля нашого класу стояла повнісінька миска всього смачного, і ми всім класом наминали гостинці.
Раїса Іванівна жила за стадіоном, зовсім близько від школи, іноді ми з Людою ходили до неї. Прогощалися батоном з варенням і домашнім саморобним морозивом. А коли біля школи вирішили зробити клумбу, то ходили до Раїси Іванівни, щоб відкопати конвалій. Тоді я взяла сім цибулинок і посадила вдома. І зараз, через багато років рослинка прикрашає мій квітник, красою та ароматом.
Нашу з Людою дружбу я вважала не випадковою, тому що її бабуся - була однокласницею моєї бабусі, її тато - був однокласником мого тата, і, відповідно, ми - теж однокласниці, отже повинні товаришувати.
Коли у другому класі на фізкультурі Люда травмувала ногу, що й зашивали, то на той час жила у бабусі, щоб однокласникам ближче було приносити домашнє завдання. Я щодня ходила її відвідувати, і носила їй подарунки: то книжку «Аленький цветочек», то лак для нігтів, що коштував тоді в магазині дев’ять тисяч.
Вдома в Люди я бувала по кілька разів на тиждень, особливо взимку, адже від її дому до мого через ставок дуже близько, лише перейти через дорогу, зійти по городу до долини, перейти ставок по стежці, піднятися по Фанасієнському городу і вже видно було мою хату.
От так ми часто заходили до Люди, вчили уроки, вирізували вбрання на паперових ляльок, потім йшли на лід там гуляли і поверталася я через кілька годин, тому в ті дні коли заходила до Люди - мене сварили.
Був випадок, коли мені за гості в Люди ще й лозини попало. Колись в неділю зранку я взяла санки і пішла через лід до Люди. Ми повторювали уроки, малювали, готували подарунки однокласникам на День іменинника, приміряли весільні рукавички Людиної мами, дивилися фотографії… Було весело і час минув швидко, коли почало надворі сіріть прилетіла до Люди моя мама голосно кричала, била лозиною, плакала і гнала мене, як козу, через все село на Попівку. Я довго не могла зрозуміти її вчинку. Невже, так страшно, що я загулялася у подруги? Виявляється, хоч вдома знали що я пішла до Люди, але той факт що мене довго не було і була відлига змусив маму йти мене шукати. Коли вона дійшла до ставка поруч зі стежечкою між очеретом якою ходили всі цілу зиму, були промоїни в яких шуміла вода, поверх льоду утворилася каша з холодної води і льоду. Мама дуже злякалася, бо думала, що я зі своїми санками нирнула у промоїну, от тому засмучена і розгублена так проявляла свої емоції. Дома вона плакала і жаліла мене, але ж я розумію, що лозини - я заробила, тому не ображалася.
(*-на фото стадіон, де травмувалася Люда)
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877261
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.05.2020
автор: Інна Рубан-Оленіч