Летів літак, над небом якось вранці...
Напевно то мій рейс, подумав на одинці..
Чекав посадки до останнього моменту...
Не дочекавсь...лице було як із цементу...
Зібрались всі хто мали полетіти...
Переживань і подиву набрились малі діти...
Годинник почав бити на сполох...
І стурбувало це, не багатьох..
У небі лиш побачили всі вогник....
Ніби розмалював його якийсь художник...
Відразу ж почали панікувати..
І дітям закривати очі мати...
Небесний жах, спіткав тих пасажирів..
А разом екіпаж - летючих командирів..
Сумна година оповила глядачів..
І збільшилось навколо втікачів...
Від подиву незнали, що робити...
Перехотілось всім кудись уже летіти...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877356
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: petrovych