Рано, вранці біля двору,
Гавкіт розпочався.
Сусід вів свою корову,
Біля воріт розпластався.
-Сто чортів, кричить тобі!
Хто таке придумав?
Бути тому у тюрмі,
Наче впав із дуба.
-Що сталося, дядьку Гнате?
Звідки, ти узявся?
Вийшла і дружина з хати,
По- малу люд збирався.
-Хтось прив'язав мотузок,
То й перечепився.
Може цілий ланцюжок,
Я чуть не убився.
-То тобі привидів він,
-Те не може бути?
Підняв голову і сів,
Закопилив губи.
-То я бачив мотузок,
Він навіть гойдався.
Перебрав мабуть дружок,
В очах світ качався.
З того часу й до тепер,
Мотузком в селі прозвали.
Ймення йому те пече,
З ним живе і далі.
Мотузки були і діти,
Прізвисько від тата.
Покоління Мотузків,
Згадували Гната.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877381
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.05.2020
автор: Валентина Ярошенко