Прикро, що усі страждають,
А не ті, хто зло кує,
Вони совісті не мають,
Гроші їм понад усе…
Соціальність і розваги
Відійшли на задній план,
Зрозуміть щоб переваги
Найпростішого буття…
Темп шалений зупинити
Просять Божі сили нас,
І відношення змінити
До дому свого «Земля».
Досить бути паразитом
І невдячними дітьми,
Бо земля терпіла тихо,
Та терпіть нема вже сил…
Із останніх сил волає
До невдячних усіх нас:
«Кожен з Вас хай пам’ятає -
Жити зможу я й без вас!
Якщо житимете й далі,
Як до нині ви жили,
Кращого не обіцяю,
Буде пізно сльози лить…»
Тут правителям великим
Всіх без винятку країн
Думать треба не про війни,
А як вижить на землі.
Досить вже її вбивати,
Забруднять, травить, рубать,
Якщо ми з цим не зав’яжем ,
Зв’яжеться кінець всім нам…
09.04.20
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877507
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.05.2020
автор: Галя Костенко