Тремтіло листя... вітер ніс журу...
А сльози-зливи щедро поливали.
Печаль дощу із серця не зітру,
шрамованій весні годили шквали…
О, ці дощі! Коли ж полинуть геть?
І зникне туга – затяжна, тривала?
Ті сльози – напоїли душу вщерть,
Мов шершні, що встромили гострі жала…
Скоріш би сонце витіснило сум,
Щоб серце знову піснею співало,
Щоб квітом вкрило стежку вічних дум,
Осмислено під зливою чимало…
Щоб душу світлу радістю зігрів
У ароматі квіту на шипшині
Ліричним дзвоном чудо-трударів
Оркестр із мрій хвилюючий, бджолиний.
Щоб грав…бджолиним серцем тріпотів,
І розігнав він мошкари навалу,
Щоб ароматом світлих почуттів
Під усміх сонця – серце заспівало…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=877938
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 30.05.2020
автор: Білоозерянська Чайка