Понад усе на світі весна любила тишу,
Вона втомилась від вражаючих новин.
Тепер ніхто не скаже, що саме він – найвищий,
Навіщо вихвалятись, коли ти сам-один.
Звір не встигає правду перетворити в попіл,
Уникнути не вийде безглуздих запитань.
Навіщо ти існуєш? Куди подівся спокій?
Хто зберігає наші обгортки від бажань?
За двері ще не можна, комусь і досі смішно,
Посеред ночі холод повзе в неволю снів.
Понад усе на світі весна любила тишу,
Та ще вона любила свободу теплих днів.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878157
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 01.06.2020
автор: Юлія Рябенко