О, сьогодні вона заговорить тебе.
На ній маска, - маска давня, лиха, потворна,
Вона виходить з куліси розірваної пополам
І в обійми холодні горне.
- Ядолов! Ядолов!
Наче марево, морок марево!
Сон тобі не потрібен, звикай
Ти, до світла брудного, тьмяного,
Відізвись, не мовчи. Давай
Ми з тобою, як слід поговоримо.
Про сонце, що морок – марево,
Як і потяг, вагон, купе, як
Планета, як все, що тобою створене.
Все, що бачиш і чуєш могло –
Не існувати.
Що вічність – це вічні випади,
Омана, твоя мара, що примарилась, просто випадок,
Чи не скажеш мені, що я
Порятунок і вихід з картини,
Що морок – наступне життя.
Мучить безсоння.
І впираючись в холодні пальці,
Між ключиці кістлявих крил,
Тягне до тебе череп з очницями,
Які ти колись любив,
(Як Гамлет бідолашного блазня Йоріка).
Чорний місяць з очей її сходить
Розливається нафтою плаття опівночі,
Ах, це марево, морок – марево, - не проходить
Над тобою всесильна, велично стоїть
І кличе, кличе, кличе:
- Ядолов! Ядолов! Глянь на ту,
Що тебе привела до відчаю,
В ній відчаю більше було.
Поглянь – усе, що ти в ній любив,
Все землі до останнього віддано;
Вітер сонце її погасив.
І мистецтво твоє не вічне – тлін,
Прах, попіл, пил – ніщо!
Твій голос вона не почує,
До себе ніяк не покличе, той голос
Пропав зі щоки, і що,
Більше його не буде, нещасний романтику, а ще
Чи тебе дочекається серце,
Що сіяло з її очей?!
Я потрібна тобі, мій друже!
Глянь – ти блідий і скажений вщерть!
Ти нездужаєш, ти обезумлений
А тому порятунок – смерть!
Що сходить в моєму обличчі,
Зводить брови від радості в серп
І стинає твою печаль.
Я знаю, тобі не спиться,
Ти згадав свій роман тепер,
Початий давно й недописаний.
І от
Замовляєш і мучиш себе,
Виправдовуєш все і частково
Ловлю блошиць, але
Як бач – не спіймав жодної;
Впевнившись, що в чернетки
Писати спробував, а відтак –
Програв усе.
Скоро сонце зійде, розвіється,
Скоро сонце твоє проковтну!
- Ядолов! Ядолов! Ядолов!
Відступала вона і він
Вчепившись у нафтове плаття
Нарешті озвався: - Я тут!
Світало.
02.06.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878319
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 02.06.2020
автор: Володимир Каразуб