Між нашими душами пропасть така глибока,
Що можна пройти над нею хіба по лезі катани
Спалити мости, щоб ні миті, ні дня, ані року -
То, може, тоді наші щирості стануть мостами.
Бо якби я могла дотягнутися - хоч би пальчиком - до того берега -
Лишила би рану по собі, наче тріщину по вітражі
Це добре, що всьому свій час, і місце, і черга -
Палити мости і розносити тайни чужі.
А десь посередині - по рубці, незагойному, як твоє слово,
Що проходить по учорашній розмові та по нинішньому полудні -
Я напишу тобі вірша або колискову
Пішими вулицями цих незабутніх буднів,
І піду танцювати по тому лезі зо щирого срібла
Понад пропасть глибоку, як ніч, що не має дна.
Добре, що в тебе душа така на мою подібна,
А часом мені здається, що вона в нас на двох одна.
24.7.2019
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878355
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Нічна Пташка