Стрибала білка по гілках… гілки гойдались.
Дивились зайчик з їжачком і усміхались. А білці
весело було, стала казати: «Ідіть до мене і ра-
зом будем стрибати!»
Мале зраділо зайченя і застрибало. То вліво,
вправо і назад… виходить й прямо. А от до біл-
на гілки не може злізти. Стало просити їжачка:
«Лізь ти!»
Та як не силився їжак – дарма старався. Він біля
зайця на землі в кущах зостався.
І сумувала на гілках маленька білка…
Було у неї на душі так гірко-гірко! Подобавсь зай-
чик і їжак. Як жить тепер без друзів? Як?
Невесело було, скажу, в кущах сидіти. Там заєць
думав і їжак, що їм робити?
Руду ласунку гілка там вже не гойдала. Білка схо-
валася в дуплі й теж міркувала. А потім раптом
весело так застрибала…
Що було далі? Здогадайсь. Сміх чуєш?
Багато що вдається, знай, як поміркуєш.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878394
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 03.06.2020
автор: Надія Башинська