Вже стали непотрібними в країні
Усі, хто душами і серцем молоді.
Тому і їдуть, їдуть з України
Всі люди в кого руки і розум золоті.
Ще вчора вони були вчителями,
І інженерами хорошими були.
Тепер лиш залишились білі плями,
Де радість сіяли, творили і жили.
Все більше покидає нас еліта,
Кінця і краю в розпачі немає
І з впертістю якогось дурнесвіта
Смартфонія-країна наступає.
Знайшли у цьому, певно, панацею,
Іуди, зверхнові Іскаріоти,
І під коріння всю людську ідею,
Рубають без жалю новітні патріоти.
Тікає молодь так, немов злочинці,
Неначе за тяжку якусь провину.
І в смутку в день від'їзду українці
Прощальний погляд кинуть на країну.
На ту країну, якій вони не треба,
Де праця їхня варТУє копійки.
Де влада «попадає пальцем в небо»
І обіцяє їм від бублика дірки.
І мені страшно за мою країну
Повержену, нищівну, руйнівну,
Яку так дурять, мов малу дитину,
Перекладаючи на інших всю вину.
І повниться, і повниться по вінця,
Чаша життя й летять у світ слова
««…Нас роблять всіх , усіх нас українців
«Иванами, не помнящих родства».
Країно, зупинись! І знищ все зло і війни
І розумом чужим вже досить жити!
Вертай дітей своїх, в свої обійми
І дай їм шанс творити і любити.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878568
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 04.06.2020
автор: Віталій Поплавський