Мені наснилися не раз уже слова,
Такі далекі й зовсім, як сучасні,
Колись під кобзу їх кобзар співав
Про долю України й долю власну.
Вони про землю нашу й житія,
Про неньки долю, з горя посивілу,
Про те, як дим округу застеляв
Й від того небо довго половіло.
.
Про те, як падав із коня козак,
Промовивши востаннє слово «мамо»,
Як плакала над воїном гроза
Й дощем ще тепле тіло обмивала.
І хоч минули сотні уже літ,
Де впав козак, там проросла тополя,
Але ж і досі війни мучать світ,
І всі вони за землю і за волю!
30.05.2020.
Ганна Верес (Демиденко).
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878899
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 07.06.2020
автор: Ганна Верес