Змирилось небо, більш не тужить.
На схилку сонце очі мружить.
У мочарах зникає швидко даль.
Старої ковдри сіра вата,
Немов вся вись — на латі лата,
Ховає передвічну пектораль.
Вже й ніч вітає нас окрайцем,
А дівич-зірка — першим танцем.
Глибинами Усесвіт нависа.
Хтось перед себе кине погляд
Й байдуже вицідить: «Непроглядь»,
А хтось у захваті гукне: «Краса!»
Почує ніч. «От невидальце…», —
Промовить й згорне покривальце.
Вмить заполонить погляд розсип зір.
Хай смуток серденьок не точить,
Куштуймо чар хмільної ночі.
З сузір’їв виплітаймо мрій узір.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=878973
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 08.06.2020
автор: Valentyna_S