Святий той час, коли всі друзі – друзі,
Коли іще не вистрілив багнет,
Немає ще похованих ілюзій
І однаковий присмак у ранет.
Нас час усіх просіював на сито,
Дрібний упав – і він уже не друг,
Комусь дарма: зима була чи літо –
Не відпустив він руку друга з рук.
Радів і плакав від ударів струму,
Ділив насіння аби виріс сад
І не шукав за нотками парфуму,
Коли ти був вже сам собі не рад.
Спасибі, друже, за хорошу вдачу,
Що ти – зі мною, навіть на краю.
Що я донині щось для тебе значу,
Що я з тобою – поруч у строю.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879096
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 09.06.2020
автор: Шостацька Людмила