Стою на березі ріки
І дивлюся на вируючу воду,
Яка могла б мене забрати.
Я пам’ятаю: він тут просив
Моїх серця і руки.
А що дістала б в нагороду?
Кохання…
А його ж не одягнути,
І не з’їсти,
І модницям-подружкам
Нема чим по вихвалятись.
Не хотіла тоді збагнути,
Як в голову могло таке залізти.
А все ж було так добре.
А все ж було так просто.
Гуляли, цілувались.
І не вміло так кохались.
Чому не змовчав?
Для чого зізнався?
Нащо він сподівався?
На кохання?!?
А якщо: не кохаю.
Не кохаю. Не кохаю.
Не… не… кохаю.
Кохаю… кохала… кохаю.
Стою на березі ріки
Й доповнюю її сльозою.
Пройдуть і ще роки,
Стану сивою старою,
Яка пізнавши кохання,
Залишилася не з тим.
Мала шанс на щастя із рідним,
Та одружилася з чужим.
Хоч на це були причини.
Та кому вони цікаві?
У кожного своїх проблем і печалі.
А душа не витримує. Кричить.
Підведу погляд на небо.
Але ж якось треба…
… якось треба жити далі.
… якось треба жити…
…02-…06.2020
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879347
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 11.06.2020
автор: Назар Йордовський