Якось вирішив Омелько,
Вірша написати.
Він прокинувся раненько:
"Куди ж завітати?"
В голові мелькнула думка:
"Піду до поетів.
У Надійки гарна римка,
Тані, Ані, Петі..."
Став собі він вибирати
І слова ліпити.
Та неміг до купи скласти.
Що ж його робити?
Та нічого... Та нічого...
Нехай й так читають.
Слова ж вкрадені в чужого,
А друзі не знають...
Ось і вірш уже готовий,
Буду посилати.
Хоч він і трищоголовий,
Нам не привикати.
І з'явився на екрані,
В Поетичнім клубі.
Вірш Омельковий зарання,
Та якийсь беззубий...
Починав одну він тему,
А писав про інше.
Мав у голові систему,
Чуже таки ліпше...
Слави - пише не шукає,
Тай нащо шукати...
Совість й та кудись тікає,
Як почне писати!
Хочу дати я Омельку,
Таку ось пораду.
Пиши, своє потихеньку,
А чуже не кра́ди...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879415
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 12.06.2020
автор: Тетяна Горобець (MERSEDES)