Спішать байдужі перехожі,
А на узбіччі чоловік,
Із хворим серцем у тривозі:
Невже у сорок скінчу вік?..
Одні вважали — він п’яниця,
А інші — о, це наркоман.
Понурі і без ласки лиця...
Хтось навіть крикнув: дідуган!
А чоловік чекав любові
І прохолодної води.
Не чути це було у мові,
Лиш погляд кликав: поможи!
Весь натовп в стороні обходив,
Щоб не нашкодити собі.
В душі оправдання знаходив:
Горілки випив, то лежи.
Людина віку доживала,
Хвилинку лиш просив чи дві.
Байдужість людська закопала
Людину, що була в біді...
Сумна реальність сьогодення, -
До когось діла в нас нема.
Це не політ думок, натхнення, -
Картина дійсна із життя.
Не будьмо, люди, ми байдужі
До тих, хто поруч в кожнім дні.
Бо може хтось холоне в стужі?
Це Божий шанс! Служити? Ні?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879571
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2020
автор: Лілія Мандзюк