Суспільство має стільки забобонів
До того факту, хто є Справжня Жінка.
Вимог, претензій, осуду й прокльонів,
І навіть освисту і море бруду зрідка.
Суспільство? Що це? Хто нам все диктує?
Хто нас так хоче скрізь контролювати?
Хто нас високими стандартами годує?
На слабких рисах вміло може грати?
Подобатись для жінки так природньо,
І ніжно піклуватись, і жаліти,
Без цього в серці холодно й порожньо,
Бо б'ється за призначенням - любити.
Чоловіки відразу це збагнули,
І вихваляючи красу жінок потому,
Користувались всім, що щире серце
Давало їм, лишаючи лиш втому.
Так небезпечно жить на п'єдесталі,
Краса не вічна, може все змінитись,
Лиш гіркота і сум чекають далі,
Якщо в у клітці золотій змиритись.
Докори: затовста чи захуда не в міру,
Ті цифри еталонів мов екстер'єр в собак,
В рекламі бачимо мов з порцеляни шкіру,
Стандартів всіх вульгарний грубий смак.
Самі себе вганяємо в цю пастку,
На лаврах не потрібно спочивать,
Ми жінки, й вже красиві, маєм ласку
В собі любити все і розвивать.
Ми маєм мрії, розум і наснагу,
Щоб рухатись вперед і буть собою,
І не звертать на йолопів увагу,
Що кажуть: місце нам в кухні за плитою.
Покликання у серці лиш відчути,
До сфер в яких змінити хочеш світ,
Доріг є безліч, засобів освіти,
Наш розум - то є наш чарівний цвіт!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879579
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 13.06.2020
автор: Таня ШерепКо