Вітре, вітре, ти про що співаєш
І про що з дубами розмовляєш
Та стрункій берізці що шепочеш,
Чи зізнатись у коханні хочеш?
Що калині ти казав тихенько,
Чи приревнував до соловейка,
Що співав калиноньці ще зранку
І виконував її він забаганку?
Нащо ти вербичці розплів косу
Та водив її росою босу?
Потім полетів, її покинув,
Плаче вона бідна, сльози лиє.
І сережки ти зірвав із вільхи,
А таку від них та мала втіху.
Вітре, вітре, не роби ти збитків,
А дістань же срібну свою скрипку,
Хай полине музика чудова
Та усім хай серце заспокоїть:
Вільсі та калині і вербичці,
Твоя скрипка й справді чарівниця.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879831
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2020
автор: Неоніла Гуменюк та Олег Требухівський