Лелеки цьогоріч собі нанесли немовлят,
Хоч дуже просила їх жіночка з крайньої хати,
Не гнала з городу, на літо віддала свій сад
І так сподівалась в руках своїх лялю гойдати.
Забулись птахи, в них багато таких прохачів є,
Літали, мов мрії, лелеки над домом самотнім,
А жінці зозуля кувала усе про своє,
Число напророчила їй непогане, аж сотню.
Клялися лелеки, що нарік їй буде маля,
Заплакала жінка від щастя: вона – при надії
І небо раділо, раділа із нею земля
За цей благовіст, що подібний на Діви Маріїн.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879882
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2020
автор: Шостацька Людмила