Погідний день. На бруствері – квітки.
Шатер небесний ладно нас укрив.
На "нуль" Бог тихо подолав стежки,
В тилу гриміння дзво́нове лишив.
Як обстріл святкови́й ледь перестав,
І світ неспішно кольору набув:
"Ти цілий, хлопче?" – він тебе спитав
І посміхнувсь, як відповідь почув.
"Я сяду поруч?... Ти собі пали..
Сказати чесно – ладан вже дістав.
Поспілкувались просто ще б коли?,
Бо в будні забагато в мене справ".
"Христос Воскрес!" – йому ти відповів,
А він: "Я знаю – виконав на "п'ять",
Та всі, як і раніше, хочуть див,
Самі змінитися ж не норовлять.
Грішать, та молять про усе мене,
Якщо і вірять, то не до кінця,
На лінії ж, де пекло вогняне,
Найближче ви до за́думу Творця.
Для вас і ляк, і зрада – лютий гріх,
Але ви хрест загальний несете́,
Колись і я теж умирав за всіх,
Було не найзручніше місце те.
Пробито тіло, біль пече вогнем...
Щож я?...Ти спробував і сам той ад.
Порозуміння одже ми знайдем
До див не зве́рнемося для порад.
Мені пора. Архангели зовуть.
За Світ обом нам битись час іти.
Храни себе, здолай живим цю путь,
Я ж не завжди зумію вберегти.
Ти протрима́йсь, а там – кінець війні,
Не зможеш ти? Я справлюсь залюбки.
Якщо вже край, тоді дай знак мені:
Заходь-но просто, – друзі ж ми таки!"
А на прощання руку він подав,
Нам підморгнув, усі гріхи простив,
А ти його допоки проводжав,
На всякий випадок – перехрестив...
Оригінал
Погожий день. На бруствере цветок,
И небо над окопами – шатром.
Тихонько Бог пришел на «передок»,
В тылу оставив колокольный гром.
Едва закончен праздничный обстрел,
И мир неспешно обретает цвет.
Он у тебя спросил – «Братишка, цел»?
И улыбнулся, услыхав ответ.
«Я сяду рядом? Ничего, кури…
Сказать по правде – ладан надоел.
Я без причины. Так, поговорить.
По будням, знаешь, слишком много дел».
А ты ему в ответ – «Христос Воскрес»!
А он – «Я знаю. Справился «на пять».
Но всем, как прежде, хочется чудес,
И ничего не хочется менять.
Грешат, но просят обо всем меня,
А если верят, то не до конца.
И только вы, на линии огня,
Гораздо ближе к замыслу Творца.
Для вас измена – грех, и трусость – грех,
Зато за всех несете общий крест.
Я тоже, как-то, умирал за всех,
Не в самом комфортабельном из мест.
Пробито тело, солнце жгло огнем…
Да что я? Ты все пробовал и сам.
Поэтому, друг-друга мы поймем,
Не обращаясь вовсе к чудесам.
Ну, мне пора. Архангелы трубят.
Пора за Свет обоим воевать.
Ты постарайся, береги себя!
Я не всегда сумею прикрывать.
Ты продержись, а там – конец войне,
Где ты не сможешь, там управлюсь я.
Но если край – ты приходи ко мне,
Без церемоний. Все-таки – друзья»!
Он руку на прощание пожал,
Ребятам подмигнул, грехи простил.
А ты его, покуда провожал,
На всякий случай – вслед перекрестил.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=879887
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 16.06.2020
автор: Юрій Шибинський