Хочеться вільно нарешті вдихнути,
Влади притомної, щастя країні…
Щоб маячні слуг народу не чути,
Підлі не бачити очі зміїні!
Прірву між людьми любов’ю закрити,
Знищити чорну біди порожнечу,
Мали майбутнє в ДЕРЖАВІ щоб діти,
І затушити людську ворожнечу.
Вже зрозуміти нарешті ми маєм:
Єдність врятує нас! Тільки вона!
Ми ж знов кумирів у владі шукаєм,
Й кожного разу за них в нас війна…
Чубляться в НЕТІ, у чергах і хатах,
Знов коронуючи владних невдах.
Мудрості думка вмирає крилата,
В правду вбиваємо тупості цвях.
У кулуарах державної зради
Люди – не люди, мерзенні божки,
Землю твою розбазарюють радо,
Сонцезеленого вірні дружки.
Ми ж мовчимо. Сидимо, наче миші.
Хата як скраю – зручніше так жить…
У перестояній гіркістю тиші
Волі крило від знемоги болить…
Хочеться збутися вже порожнечі…
Щоб мій народ згуртувався в кулак!
Зовсім звичайні, здавалося б, речі –
Стати народом! Та все щось ніяк…
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880120
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 18.06.2020
автор: Наталка Долинська