В столицю їду… Мій уклін і вияв
Пошани мегаполісним талантам.
Та парадокс: мене стрічає Київ,
Як і колись, «наречьем» окупанта.
Вдивляюсь пильно в збайдужілі лиця,
Кругом ведуть чужинською розмови.
«Чия, скажи, ти, Києве, столиця?
Що відняло тобі сьогодні мову?
Чому лише в підземці – солов’їна?
З динаміка лунають назви станцій.
А решту все – руїна на руїні,
На згарищах культури – дикі танці.
Невже чуже вартніше, аніж рідне?
І в горлі кістка впоперек не стане?
Та де ж твоя національна гідність,
Горнило Революцій і Майданів?»
Під вечір, утомившись, сіла в потяг,
І зразу відчуття, як в рідній хаті.
А десь позаду – у своїх турботах
Безмовний Київ, просто «язикатий».
червень 2015 р., збірка "Шлях додому"
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880197
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 19.06.2020
автор: Надія Бойко