Нема нічого, пусткою знялось,
Перекотилось полем у нікуди;
Та зачепило білим болем груди
І вихором у майбуття знесло.
Де у сьогодні зорі, як й тоді,
Що мерехтять й дивуються з небесся –
Летючі чудасії і колеса,
Мости і хмарочоси, і вожді...
Як плямами – не вирубаний ліс,
Так Віру, хоч і храмів наростили,
Зневірою бісівська сила вкрила
І молодняк дурманами заріс...
Ще трохи, мріють злодії, й накинем
Ми чорну сіть на тих, хто хтів злітать –
Короткозора видно стала знать,
Бо Небо і Земля – знесуть, хто винен.
Чи є ще, хто не чує гул Землі?
Цей гнів штормів, що зносять все на світі?
Пора прийшла вернуть звід заповітів,
Бо суть життя – не долари й рублі!
20.06.2020р.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880247
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2020
автор: Променистий менестрель