Пролітають літа, пролітають,
І все важче стає мені жить.
Я на старість свою не зважаю,
Негаразди я вмію терпіть...
Що було, те пройшло, промайнуло,-
І хороше було, і гірке...
Та найкраще усе ж не забулось,
Все у пам"яті й нині живе...
Хоч давно я живу в самотині,
А була ж в мене гарна сім"я...
Я любила, й мене теж любили,
Й лиш від щастя блищала сльоза...
Чоловік мій давно у могилі,
І матуся, і брат мій, й синок...
Болить серце за ними донині,
Не втрачаю все ж мрій я й думок...
Десь роз"їхались діти і внуки,
В них свої є і сім"ї, й діла...
Слава Богу, що є в нас мобілки,
Й інтернет додає нам тепла...
Діти й внуки мені помагають,
І посилки мені часто шлють,
Хоч не часто, та все ж приїжджають,
Хоч далеко від мене живуть...
Хоч малі уже маю я сили,
Не зчерствіл у мене в душі...
Відчуваю буває я крила,
То ж й сідаю писати вірші...
Може щось і не так написала,
То пробачення я попрошу...
Математики учнів навчала,
А вірші для душі я пишу...
Маю вірних чудових я друзів,
З ними часто розмови веду,
І в КП, і в Фейсбуці є друзі,
І про них, і для них я пишу...
Цьогоріч десь цей вірус узявся,
Та не вбити йому моїх мрій,
Бо я вірю в удачу і щастя,
Не померкне від нього цей світ...
Хочу я, щоб всіх мрії здійснились,
І частіше лунав щирий сміх,
Очі радістю й щастям світились,
Від наснаги й життєвих утіх...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880301
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 20.06.2020
автор: геометрія