Ліс падає, вбитий
смертельним цілунком.
Джерела міліють
у товщах підземних.
Повітря насичене
пилом і трунком,
І річок легені
у цятинах темних.
Ще трохи і небо
не втримає втому,
Завалить вогненними
стрілами сушу.
Закрутимо думи
у танці стрімкому.
Відчинимо двері
сумлінню у душах.
Потугу вдягнемо
в сорочку залізну.
Змінитись захочемо.
Буде не пізно?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880609
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 23.06.2020
автор: Крилата (Любов Пікас)