люди мелють зерно брехні.
комусь це до вподоби, тільки не мені.
брехня вам не замінить бажаної слави.
їхні слова нудні, як казки старої халяви.
їхнє мовчання – як човгання дірявих чобіт без рипу.
в цьому храмі поезії ви тиняєтеся з кутка в куток
вибурмочуючи безперебійно меланхолійного типу
між собою не зв'язані речення, як в комедії помилок.
з них сиплеться кукіль, лобода і насіння хаосу.
ви не знаєте, чим вам пишатися, й стрибаєте в ширину.
і знову клеплете брехню завзято, як клепле косу
хазяїн такий, як я. що ви сієте – я то пожну.
ви повинні соромитися, й колупати підлогу пальцем.
а якщо вам кортить скласти вашу вину на мене,
навчіться спочатку ходити, як пінгвіни, смішним перевальцем,
і вдавайте, що ваше безумство – не вдаване, а натхненне.
ви не знаєте, що відбувається. незабаром – війна з брехунами.
я повинен зробити все правильно, коли вони нападуть.
тому не брешіть сьогодні занадто складними словами,
щоб був зберігав і примножував свою благородну лють
для ворогів. ви чуєте? чутки та поголоска
вже згуртувалися, й тихенько поплямкують в пітьмі,
як плямкає болото, коли спека в великій силі,
а всі герої десь прохолоджуються: хто в могилі, а хто в тюрмі.
ви не можете перетворити на золото це болото.
люди по всьому світі базікають про брехню,
а реально – ніхто не бореться. та я проведу роботу
серед інертних мас, і багато чого зміню.
ми їли факти, мов фрукти, й випльовували кісточки –
де вони зараз? питання. поверніться до правди обличчям:
ваш особистий простір – і ліси, і поля, й річки –
тільки розширився всупереч всім забобонам та звичаям.
чи ви не помітили? бо всесвіт розширюється теж.
а чоловік зобов'язаний дбати про все на світі.
я дуже стурбований. що ти мені подаєш?
це не схоже на борщ. так варили –
так не варили ні в якому, щоб не брехати, столітті.
розумієте, тут немає ні часу, ні місця для помилок.
ви вживаєте заходів – це такі запобіжні кроки,
що їх називають демаршем; і кожен наступний крок
має бути все ширшим, хоч болото вже й так широке.
дипломатична мова, як сказано – мова брехні.
брехня вже не є собою, коли вона – очевидна.
наскільки вона дієва, настільки ж вона й огидна.
володійте цим інструментом, лиш не брешіть мені.
дитина каже правду – докази нам не потрібні;
ми керуємо справами всесвіту, наша гідність сягає небес.
слова її правди – золоті, а неправди – навіть не срібні,
а такі, як слова цих, про кого веду, перевиданих поетес.
людина складає казання; там, де чогось не знає,
з необхідности бреше. що робить людина, що знає все?
вона вимикає дурного телевізора, палко мене обіймає,
каже: "а хто ж це у нас такий, що правду у світ несе?"
так, я згоден: це – дуже небезпечна космічна гра.
досліджено ще не всі підвалини світобудови,
та ті, що вже знаємо – правда: прадавня, суперстара,
що наше знання про неї – виключне і виняткове
don't lie to me, motörhead
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880670
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2020
автор: Alisson