Хоч серця доброго не мала,
Йому сто чар подарувала.
Тож має хлопець море справ,
Вже і зірок не помічав.
Вона, руйнуючи, літає,
А він назад все повертає.
Що натворила, виправляв,
І так усі сто чар роздав …
Останні чари залишились.
Ну що робити з ними мав?!
Як сталось так, що полюбилась,
З яких таких оман, підстав?
Не годував мов вовка страх,
Та і терпіти вже несила,
Вчинила свій останній жах,
Та так, що серце зупинила …
Лежить поранене дитя,
Мов птаха, що згубила крила …
Немає й тіні каяття,
Не серце, а важенна брила …
А відьмі вже відомо все,
Регоче: це ж твоє життя,
Рятуй, якщо вогнем пече,
Звідти не буде вороття …
Він врятував, не рівня це,
Чиєсь, моє, та ще й дитя,
Сіріє на піску лице,
Скінчилось так його життя.
…….
Пішов? Стоїть мов кам'яна.
Пустеля все, нікчемно все,
Самотня мов в степу сосна,
І це чуже. І те чуже …
Дізналась, що його спасти,
Лиш можна чар своїх позбувшись.
Не було й миті, щоб втекти,
Сказати вибач, розминувшись ….
Віддала чари, зрадила себе,
Навіщо, справді, тіло це чуже?!
Віддала все, по іншому не можна,
Закохана зробила б жінка кожна.
Весь світ летів у прірву сновидінь,
Чиїхось мрій, забаганок, хотінь,
Хтось зразу здобуває почуття,
А хтось шукає довше за життя …
Якщо ж порожньо все, і ніч, і день,
То той щодень не вартий і гроша,
Люби когось, так щоб тремтіло все,
Тоді, дивись, і ожива душа …
………
[i]Фото з сайту: https://we.org.ua/kultura/vidma/[/i]
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880705
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 24.06.2020
автор: Дружня рука