я їду вночі цією пустельною трасою,
щоб змусити тебе померти.
моє серце чисте, хочу тебе вбити.
я – вбивця;
я усміхався, коли мені снився твій страх.
це правильно: я маю довгі руки,
від мене не втечеш і не сховаєшся.
це знають всі.
всі люди тремтять, їхні будинки падають,
їхні газони, що перед будинками,
не косяться вже давно.
я – вбивця.
будь приємною, ой моє миле маля!
якщо я тебе не вб'ю,
ти розбереш мій розум на запчастини;
якщо ти мене не поцілуєш,
я тебе вб'ю.
бачиш? будинки палають і падають,
люди безтямно бігають,
кричать, викликають поліцію,
всі бояться скаженого пустельного пса.
я не собака, не бреши. я – джоні пустельний пес.
люди бігають, волають, тягнуть руки до небес. –
не дістануть. а я маю довгі руки,
вже незабаром буду з тобою.
мені здається, ми будемо гарною парою злочинців,
хоч мені й не потрібні спільники,
я звик працювати сам.
я не маю нічого, що є моїм,
але маю багато, що могло бути вашим.
так, я нічого не маю для себе
й нічого не мав би, щоб дати тобі.
часом мені здається, ви – це не ви, а хтось инша,
і, хоч я маю все, що мені потрібно,
я маю не все, що ви можете втратити,
та все ж чимало.
я бачив діямантові зовнішні світи,
я бачив форму всесвіту і формулу кохання.
я не маю нічого, крім світу,
і не знаю, хто міг би його зробити ще кращим.
я знаю, що я – красунчик, хоч ви мене й не кохали.
чому б вам не стулити ваших прекрасних уст,
щоб вони не могли промовляти неправду?
бо я не брешу. гарні манери нічого не коштують,
але це не те, що я готовий вам дарувати.
чому ви так наполягаєте на вашому нібито праві
ставити під сумнів все, що я кажу?
бо я вже казав, дитино: краще померти в полтаві,
ніж з вами обмінюватися компліментами через межу.
так, ви вгадали. злочинці взагалі не люблять плакати,
тож якщо я роблю це для тебе, я знаю, що я роблю.
бо відповідь полягає в трагічному позавчорашньому дні,
коли погані хлопці, наркомани, розбили твої ворота.
тоді я вперше побачив тебе, люба,
і жодне слово не прийшло б мені до вуст.
розумієш, я так боявся, що ти глузуватимеш з мене,
тому їх просто допитав, і відпустив по домівках.
весь час про тебе думаю.
дивні, але реалістичні, об’єкти
весь час кружляють десь над головою,
вже зробивши мене, гадаю, своєю покірною здобиччю;
демони сміються мені в обличчя,
пропонуючи – й забороняючи все потойбічне щастя.
я мав обід з богами на далекому східному березі;
куштував екзотичні фрукти солодкості на все життя;
кришталеві зірки танцювали під музику,
що від неї вмирає серце;
діти, що кожне – як ти і я, ловили єдинорога.
перед моїми очима розгорнувся весь рай – і ось
все минуло ще швидше, ніж воно почалось,
і тепер перед нами – пустельно порожня сцена,
і ти мені кажеш тепер не тішитися ілюзіями.
ви смієте казати мені, що робити.
ви маєте багато-багато нервів.
моє життя, як чорні хмари
прекрасний сонячний день,
затьмарили ваші несправедливі помилки.
я сиджу в невеселій тюремній камері;
замість проміння, світла та сяйва
з неба точиться ніч і кривавий дощ.
вчора, прокинувшися, виявив, що я вже на марсі.
тут абсолютна свобода, можна робити все.
коли нема чого робити, вивертаю свої кишені
і складаю, мов маніяк-шизофреник,
список свого майна. ну, оце тобі й на!
безсонні ночі, що тривають все життя –
це, виявляється, все, що маю.
ми мріяли про мир, і звикли до війни.
відрубай мені голову, я стану твоєю совістю.
моя совість блукає, вона шукає. –
моя совість шукає кінця темряви.
ти кажеш, ця ніч – навіки. ти зовсім не маєш серця,
я тішу себе ілюзією, бачу себе на волі,
де немає тебе. це дуже солодка думка!
я тебе вб'ю, я вже тут. пакуй валізи й тікай,
ти завжди любила цю сукню, і зовсім не маєш часу.
люди вже зовсім подуріли з жаху.
якась розхристана жінка, мати,
вчепилася в чувака з очевидним наміром
обмежити його рухливість і волю до життя.
[i]ні, ні! ти здурів[/i].
той, здається, вагається: чи боротися, чи померти.
мертві тіла розкидані по всій цій частині поля.
я ж казав тобі, що було б, якби ти наважилася.
– [i]боже, припиніть ці вбивства[/i], –
сказав перед смертю коп, що приїхав
за хвилину до мене. ну, ось ми й серед зірок.
запаморочення від поспіху стало останнім
запамороченням від успіху. всі зберігають спокій!
ми вже не можемо бачити вашого, леді, обличчя.
ми вже не бачимо навіть господнього лиця.
під тим кущем, що спалахнув пожадливим полум'ям,
мабуть, знайшовся б ключ від твоєї хати.
моя біблія там згоріла. я озирнувся, і впав:
смішно, як швидко минув цей день. –
обмінюйтеся інформацією
за творами uriah heep та motörhead
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880766
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 25.06.2020
автор: Alisson