Бабцю моя-дитино,
нам не зійтись наживо,
ролі наші – вторинні,
тільки зв’язок – важливий.
Тільки в усмішці ясність,
тільки похід в минуле,
жах того і прекрасність,
що відцвіло й заснуло.
Бабцю моя, Христино --
вічний фартух і руки,
складені на колінах,
як в школяра до науки.
І як ціпок «сховався» --
смішно -- в часину кожну:
«от якби ти озивався,
коли знайти не можу!»
Скільки навколо прядив,
що на землі простерті:
прядиво дня і ночі,
віку, життя і смерті!
Знову -- як хвиля спеки,
доторків дзвін по шкірі:
десь ви так недалеко,
вічно дитинно-щира!
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880838
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 26.06.2020
автор: Вікторія Т.