Нас роз’єднала .... пандемія....
Вмить розвела по різних берегах...
Ти не сказав, що вже давно хворієш...,-
В душі мой посіяв страх...
Чи не хотів мене ти хвилювати?
Чи лиш зневажив щирі почуття?
Бо не могла ж ні слова з вуст твоїх дізнатись...,
Суцільні лиш... Загальні ті слова...
Що ж м́ені довелося пережити...
Три тижні...., наче похорон душі...
І ніби кожен день дарує свіжі квіти...,
Але... вони не варті анічого вже...
До тебе додзвонитись.... неможливо...
На повідомлення у відповідь – мовчання...
Гадаєш ти, що я таки собі щаслива....,
Не розуміючи всю силу й біль мого страждання....
Ми ́один одного перевіряємо на міцність...
Безжально нами грається і час...
На жаль, життя – це не далека вічність...
Це лиш шматочок долі небуття...
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880955
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Searose