Йшов Слон… Хода його тверда.
Ступав він впевнено,
як личить тому бути.
Дивилися на нього всі.
Такого красеня
нікому не забути.
Великий. Сильний.
Вільно так ступав…
Він не зважав, здавалось,
ні на кого.
Погоничі вели, довіривсь їм.
Бо вміє меншим він служить
і розуміє слово.
Чи вмієм ми добро робить?
Чи душу слово це лоскоче?
Не всяк великий з-поміж нас,
скажімо, вміє й цього хоче.
Буває…часто ми безликі,
а думаємо, що великі.
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=880965
Рубрика: Лірика кохання
дата надходження 27.06.2020
автор: Надія Башинська